Нині вітряно, мій Постуме, і хвилі
перехльостують. На край наш осінь плине.
Зміни барв отих не меньш, а більше милі
ніж у подруги наряду переміна.
Діва тішить обмежованим наділом –
тільки лікоть чи коліно в перспективі.
Як же радісніш прекрасне поза тілом:
ні обійми, ані зрада неможливі!
___
Надсилаю тобі, Постуме, ці книги.
Що в столиці? М’яко стелять? Спати твердо?
Як там Цезар? Чим займається? Інтриги
та обжерство, я гадаю щиросердо?
Я сиджу в своїм саду, горить світильник.
Ні знайомих, ні прислуги, ні дружини.
Замість світу цього немічних і сильних –
тільки злагоджений стугін комашиний.
___
Тут лежить купець із Азії. Ретельним
був купцем і непомітним. Вмер раптово –
лихоманка. З інтересом торговельним
він приплив сюди, а зовсім не для цього.
Поруч з ним – легіонер, під грубим кварцом.
Він поширив край імперського кордону.
Міг загинути не раз, помер же старцем.
Навіть тут немає, Постуме, закону.
___
Курка, Постуме, можливо, що не птиця,
але вистачить з курячим мозком горя.
Як в Імперії припало народиться,
краще жити в глушині побіля моря.
Дальш від Цезаря, подальш від завирюхи –
не боятися, не лестити властивцю.
Кажеш, нібито намісники – злодюги?
Та злодюга все ж миліш за кровопивцю.
___
Як цю зливу перебути закортіло,
то давай, моя гетеро, без торгівлі:
брати гроші з покриваючого тіла –
наче дранку вимагати від покрівлі.
Протікаю? Де ж калюжа? Того звіку
щоб калюжу я залишив – не бувало.
Ось дістанешся якомусь чоловіку,
він тобі і протече на покривало.
___
Що ж, прожито нами більше половини.
Як сказав мені старий невільник скрушно:
«Озираючись, ми бачимо руїни».
Думка, звісно, дуже варварська, та слушна.
Був у горах. Зараз зайнятий букетом.
Розшукаю глек побільш, води наллю їм…
Як у Лівії, мій Постуме, – чи де там?
Розкажи – невже ми досі ще воюєм?
___
Пам’ятаєш, у намісника сестриця?
Худорлява, але з повними ногами.
З нею спав ти… Нещодавно стала жриця.
Жриця, Постуме, й спілкується з богами.
Приїжджай, розкажеш вісті. Вип’єм згодом,
хлібом, сливами закусим на подвір’ї.
Постелю тобі в садку під небозводом
і скажу, як називаються сузір’я.
___
Скоро друг твій, що із додаванням ладив,
відніманню стародавній борг заплатить.
З-під подушки забери, що заощадив,
хоч дрібок, але на похорон там хватить.
Вирушай на вороній своїй кобилі
в дім гетер, що розмістився під стіною.
Дай їм ціну, за яку вони любили,
щоб оплакували тою же ціною.
___
Зелень лавра, що заходиться під дрожем.
Двері настіж, запорошене віконце,
перекинутий стілець з порожнім ложем
і тканина, що взяла південне сонце.
Понт шумить поза межею чорних піній.
Судно бореться із вітром біля мису.
На старій розсохлій лавці – Старший Пліній.
Дрізд щебече у чуприні кипариса.
Михаил Юдовский. Перевод «Писем римскому другу (из Марциала») Иосифа Бродского на украинский язык
Нині вітряно, мій Постуме, і хвилі
перехльостують. На край наш осінь плине.
Зміни барв отих не меньш, а більше милі
ніж у подруги наряду переміна.
Діва тішить обмежованим наділом –
тільки лікоть чи коліно в перспективі.
Як же радісніш прекрасне поза тілом:
ні обійми, ані зрада неможливі!
Читать дальше в блоге.