Автор: Чорна парасоля
Пашів розжарений асфальт,
Пашіла спекою бруківка,
Пашіла з часописних шпальт
У пеклі спечена вказівка.
Під павутиною дротів
В пилюці сірій серед яток
Дрімало декілька котів,
І тільки в цьому був порядок.
Аж раптом між веселих фарб
І втомлених кілечок шланга
Дивлюсь: несе нехитрий скарб
Мадам, страшна, як баба Ванга.
У правій, піднятій руці
Тримає чорну парасолю,
Якої ребра, мов зайці,
Стрибають весело на волю.
Покрив обличчя піт рясний,
Зім’яв наївний підмальовок,
І вже давно сліди весни
Втекли в газетний заголовок.
Стара, як той радянський світ,
Що блимнув, зникнувши на Кубі,
Стара, як давній заповіт,
Як клятва вірності при шлюбі.
Іде нещасна, ллється піт,
Породжує кристали солі,
А Сонце прагне у зеніт
Атакувати парасолі.
27 липня 2010 року, село Макухівка, Ковалівського району Полтавської області