Багно

 

Життя – в багні, в смердючому безмежжі

Злодійського брехливого раю,

Де вертухаї скупчились на вежі,

Щоб в голову поцілити мою.

 

Втрачають ґрунт закам’янілі ноги,

Багнюка заливає рот і ніс.

Даремно я забув про застороги

І без драбини в те болото вліз.

 

Життя в багні – воно важке й безцільне,

Не варте співчуття і нагород;

Його безперспективність обопільна:

Замарані і влада, і народ.

 

Тож борсаюсь, не маючи розради

І зовсім не плекаючи надій.

А там, на вежі, скупчилися гади,

І що не академік – то крадій.

 

У кожного червона, сита пика,

А замість міномета – мегафон.

Брехливим словом кожен мене штрика,

Як ворога багнетом солдафон.

 

І я завмер в багні своїх ілюзій

Між лисої смердючої братви,

І зрозумів, що досі я – в Союзі,

А в ньому – не зносити голови.

 

12 липня 2005 року