Автор: Дорожній вірш
А краплі знову падають на землю
І в небо піднімають каламуть,
Все навкруги вологе й неприємне,
Тож як себе до тебе повернуть?
В усяких мандрах – різні негаразди,
Між тим знаменник спільний – то нудьга.
Не вийшло із мене міцного ґазди,
Але й дорога вже не дорога.
А Сонце гріє лисину нечемно,
А Сонце в небо піднімає пил,
Все навкруги сухе і неприємне,
А я тобі приємне щось зробив?
Життя урветься на брудних колесах,
Двигун не увірве й тоді виття,
Не мав свого в житті я інтересу,
А може зовсім не було життя?
А вітер віє, гострий та недобрий,
До неба піднімає жовтий лист.
Не був ніколи сильним та хоробрим,
Тобі букету квітів не приніс.
Трясе наш віз у вічній лихоманці,
Яскравий день межує з сірим днем.
Заснеш надвечір, чи проснешся вранці –
Знаходишся немов би під вогнем.
А ліс шумить, гримить своїм галуззям,
Злітають в небо шурхіт, тріск і дзвін,
Все навкруги в негоді і напрузі.
Скажи мені, я – я, чи я – це він?
При поверненні з Німеччини, Рівненська область, потяг, 15 липня 2006 року.