БАСЕНКА О ФОТОНЕ

Баєчка про фотон

 

Просякнутий простір вируючим полем,

Де замість ефіру – його вектора.

І дивиться з болем те поле навколо;

Втомилося поле, наскучила гра.

 

У полі вогненнім розкидані зерна,

Живуть неймовірно у колі понять.

У них імовірність блиснути – мізерна,

В сплетіннях не здоланих сльози бринять.

 

Ці зерна – якась недоторкана каста,

Що миті у русі: то є, то нема.

Життя зозулясте, смугасте, хвилясте,

Проходить без цілі, проходить дарма.

 

Аж ось на шляху – не пустеля, а атом,

До світлого поля орбіти простяг,

І прийняв фотона, мов рідного брата,

І в братських обіймах закінчився шлях.

 

Коли не сидиться на одному місці,

То краще не прагнути тихих утіх,

Тікати чимдуж від пера самописця,

Бо слава – не пряник, бо слава – батіг!

 

14 листопада 2006 року

Share
Статья просматривалась 593 раз(а)

Добавить комментарий