ЧЁРНЫЙ ЗОНТИК

Чорна парасоля

 

Пашів розжарений асфальт,

Пашіла спекою бруківка,

Пашіла з часописних шпальт

У пеклі спечена вказівка.

 

Під павутиною дротів

В пилюці сірій серед яток

Дрімало декілька котів,

І тільки в цьому був порядок.

 

Аж раптом між веселих фарб

І втомлених кілечок шланга

Дивлюсь: несе нехитрий скарб

Мадам, страшна, як баба Ванга.

 

У правій, піднятій руці

Тримає чорну парасолю,

Якої ребра, мов зайці,

Стрибають весело на волю.

 

Покрив обличчя піт рясний,

Зім’яв наївний підмальовок,

І вже давно сліди весни

Втекли в газетний заголовок.

 

Стара, як той радянський світ,

Що блимнув, зникнувши на Кубі,

Стара, як давній заповіт,

Як клятва вірності при шлюбі.

 

Іде нещасна, ллється піт,

Породжує кристали солі,

А Сонце прагне у зеніт

Атакувати парасолі.

 

27 липня 2010 року, село Макухівка, Ковалівського району Полтавської області

 

Share
Статья просматривалась 754 раз(а)