Багно
Життя – в багні, в смердючому безмежжі
Злодійського брехливого раю,
Де вертухаї скупчились на вежі,
Щоб в голову поцілити мою.
Втрачають ґрунт закам’янілі ноги,
Багнюка заливає рот і ніс.
Даремно я забув про застороги
І без драбини в те болото вліз.
Життя в багні – воно важке й безцільне,
Не варте співчуття і нагород;
Його безперспективність обопільна:
Замарані і влада, і народ.
Тож борсаюсь, не маючи розради
І зовсім не плекаючи надій.
А там, на вежі, скупчилися гади,
І що не академік – то крадій.
У кожного червона, сита пика,
А замість міномета – мегафон.
Брехливим словом кожен мене штрика,
Як ворога багнетом солдафон.
І я завмер в багні своїх ілюзій
Між лисої смердючої братви,
І зрозумів, що досі я – в Союзі,
А в ньому – не зносити голови.
12 липня 2005 року
Высокая страсть. Браво!